У найбільшій у світі труні – працює бар-кав’ярня
Ще за 2 тижні до відкриття вони хвилювались, що їх зухвалий заклад у Трускавці відразу ж і закриють. Але наразі з радикальними протестами так ніхто і не виступив.
Отже, найбільша у світі труна таки запрацювала як бар. І серед відвідувачів – люди різного віку і рангу. Заходять навіть священики, щоб пересвідчитись, чи нема там, бува, кпини над традиціями.
По 6 метрів завширшки та заввишки і 20 м завдовжки – це збільшені удесятеро пропорції стандартної домовини. Вона у світі така єдина, тим паче, як бар. І хоч до Книг Рекордів ще не потрапила, слава розлетілися далеко, обрісши такими чутками, що й сам власник труни закляк. Зокрема, каже, йому і в голову не приходило садовити людей пообідати за труну.
Степан Піряник, власник домовини-бару: “Ну, це вже ваша братія переборщила. Ми десь і не думали, щоб замість столиків ставити труни.”
Зате стоять вони по обидва боки столів. Справжні, ті, що виготовляє рідне та однойменне з баром підприємство “Вічність”. Тут же і різновиди вінків. А ще можна оцінити й нутро домовини - під органну музику.
Степан Піряник, власник домовини-бару: “Як хто хоче полежати, в нас нема проблем, можна й полежати. От вона, ми одну відкрили.”
Леся Гарасим’як , бармен домовини: “Раз зайшли 2 клієнта, один питає: є у вас знижка? А ми якраз відкривались. Другий каже: лягаєш, ми робимо фотографію і даємо каву зі знижкою. І вони сміються - зараз, лягаємо.”
За кілька день роботи Леся вже наслухалася різного. Але, каже, тут ніхто не бешкетує. Тому і погодилася працювати, до речі, єдина. Решта офіціантів відмовилися навіть попри вдвічі більшу платню. Не заходить сюди і шеф-кухар.
Любов Кобільник, шеф-кухарка домовини: “Я між іншим там, в труні, ще не була. В мене панічний страх. Чесно вам кажу, ну, я ж маю право мати страх. Але приготувати туди страви – будь ласка.”
Бар-труна через санітарні нюанси своєї кухні не має. Їжу сюди подають через потаємне вікно. А готують у сусідньому авто-кафе. Відповідно, страви однакові, але ж назви!
Можна замовити і “Скорботу в соусі”, й “Бальзамовану курку”, і “Білого привида” і навіть “Останню вечерю”. До цього всього, кажуть клієнти-чоловіки бракує хіба “Оковитої”. Але її тут, як і цигарок, не продають.
Володимир Павлишин, клієнт домовини-бару: “Треба, треба, для того, щоби зняти внутрішню напругу. Це ж наш народний метод: 100 грам випив і забувся.”
Щоправда, тут навряд чи це можливо, додає пан Володимир, рівень адреналіну надто підскакує. Отож бо й воно, хвилюються священики. Щоб не осквернити, часом, наших традицій. Але анафеми власникові домовини наразі не оголошують, вичікують.
Василь Полянко, священик УГКЦ: “Я думаю про те, що нам потрібно зробити певний проміжок часу, щоби відчути, як наші парафіяни, як наші вірні відгукнуться. І після цього ми будемо мати певний аналіз.”
Наскільки довго проживе цей об’єкт власне, як кав’ярня, залежить в першу чергу від публіки. А вона наразі сприймає це як екзотику. Одні молодята навіть хотіли відсвяткувати тут своє весілля. Але власники не погодились. Отут, вже кажуть, треба пильнувати, аби не переступити межу християнської моралі.
Коментарі (Без коментарів)
Ця новина усе ще не має коментарів
Додати коментар