Сонечко перед змаганнями – добрий знак
Ще достеменно не відомо, хто представлятиме Україну на Олімпіаді в Пекіні, адже на черзі ще відбіркові Чемпіонати. Та дехто з військових спортсменів уже сьогодні наблизив нас до Олімпійських нагород. Солдат військової служби за контрактом дубенчанин Петро Крук виборов для України ліцензію у греблі на каное в двійці на 500 метрів.
Є спортсмени які усім серцем віддані спорту, живуть змаганнями, не можуть без азарту і перемога потрібна їм, як повітря. Саме таким є майстер спорту міжнародного класу, чемпіон України з веслування Петро Крук.
ВІЗИТНА КАРТКА
Солдат військової служби за контрактом Петро Крук народився на Рівненщині, у 1985 році, в сім’ї робітників. Нині мешкає у місті Дубно Рівненської області. У 2002 році закінчив місцеву ЗОШ №6. Греблею на каное захопився в 9 класі. У 16 років виборов звання майстра спорту. Строкову службу проходив у Навчально-спортивній базі літніх видів спорту МО України, що у Львові. Після року служби підписав контракт і залишився на військову службу за контрактом. Майстер спорту міжнародного класу, чемпіон України з веслування.
-Петре, чому з багатьох видів спорту ти обрав саме веслування?
-У дитинстві хотів бути дужим: підтягуватися багато разів, швидко бігати, ставати переможцем у спортивних змаганнях. Якби не обрав веслування, то пішов би на інший вид спорту. Але у нас в Дубно розвинено лише воно. Кілька років тому, наприклад, аж п’ятеро дубенчан входили до збірної України з веслування.
Я закінчив 8 клас і влітку пішов у ДЮСШ, куди мене привів однокласник, на перше тренування. Батьки були задоволені і почали заохочувати мій спортивний вибір.
Веслування можна порівняти з талантом. Потрібно відчувати воду. У мене цей хист проявився майже одразу. І в 10 класі я вже став майстром спорту. Це було на чемпіонаті України серед юніорів, ми з напарником виграли у двійці.
Річка Іква, на якій ми тренуємось, стала для мене своєрідною колискою. У веслувальника буває тільки один вихідний на тиждень. Решта часу – на воді. Лише зимою, коли температура води опускається нижче 10 градусів, займаємося в залі.
-Скільки в тебе вже є спортивних трофеїв?
-Я себе поки що не вважаю дуже сильним та досвідченим спортсменом, і важливих перемог мав не багато. Є, звичайно ж, кілька міжнародних нагород. Та свої кубки, медалі і грамоти не рахую. Вони розвішані вдома в «кутку слави». Найдорожча з них – перша. Цю медаль я отримав на змаганнях серед юніорів, коли у складі дубенської команди виграв чемпіонат України в четвірці.
-Розкажи про те, як виборов ліцензію на Олімпійські ігри в Пекіні.
-Я її виборював не сам, а з напарником – дніпропетровцем Русланом Джаліловим у двійці. Все почалося рік тому. Нас тренував один і то й же тренер збірної України. Спочатку у нас не виходило злагодитися. Ми терпеливо і настійливо працювали, звикали один до одного, відпрацьовували однакову техніку, синхронізувалися. І на Кубку України виграли в двійці у більш досвідчених пар. Найцікавіше, що ми навіть не сподівались перемогти. Кубок відкрив для мене і Руслана хороші перспективи.
Тренування до чемпіонату України було вже з азартом. Звичайно, без проблем не обійшлося. Але ми знову показали неочікуваний результат на обох олімпійських дистанціях. За 1000 метрів отримали золото, а на 500 – були другими.
Так вибороли право захищати честь нашої держави на Чемпіонаті Європи, що відбувався в Іспанії. Але нас спіткала невдача: на 1000 метрів були дев’ятими, сьомими на 500.
Поразка дещо охолодила цікавість головних тренерів збірної України до нас. І на чемпіонаті Світу в Німеччині на нашу пару великих надій не було, а сподівались на перемогу інших хлопців. Тоді я з напарником і нашим тренером вирішили долати лише одну дистанцію на 500 метрів, щоб зекономити сили і викластися по максимуму. Якраз тоді, як то кажуть, зловили хороший пік форми і посіли шосте місце, включно по яке якраз і давали ліцензії. Можна сказати, що ми заскочили в останній вагон. А ті юнаки, на яких «робили ставку», показали гірші результати.
Я на все життя запам’ятав одне армійське правило: бути першим у спорті означає перемагати в бою.
А відбірковий Чемпіонат України на Олімпіаду в Пекін буде у червні. Хто його виграє, той поїде по нашій ліцензії. Чи, навіть, двох…
-Які можливості для спортивної кар’єри відкривають ігри в Пекіні?
-Якщо бути звичайним учасником Олімпійських ігор, то нічого особливого для кар’єри і це не принесе особистого збагачення. А от якщо виграти медаль – звичайно отримаєш премію. В Україні вже стало хорошою традицією переможцям дарувати квартири. Тобто додатковий стимул є.
-Чи правда, що спортсмени під час змагань входять в транс? Які зміни у людській свідомості допомагають людям твоєї професії вийти за рамки людських можливостей?
-Це питання виключно психологічного характеру. Стан спортсмена під час виконання вправи назвати трансом не можна, радше - бажання перемагати. Воно додає наснаги працювати, досягати, на перший, погляд недосяжного. Хоча, буває і таке: бачиш перед собою фініш, виходиш, як то кажуть, за рамки свідомості, у тебе відключаються органи чуття. При цьому навіть не відчуваєш, коли фінішуєш, а оговтуєшся вже на п’єдесталі.
-А чи є у тебе власна фірмова дієта?
-Є – менше їсти. Деколи буваю рабом свого шлунка, але намагаюся тримати себе в формі, не набирати зайві грами.
Загалом, багато професіоналів під час спортивної дієти вживають енергетики, вітамінні напої. Гребці таким не «граються». Лише зимою, аби вітамінізувати організм і бути у тонусі, калапуцяємо собі коктейль з меду, кураги, ізюму та горіхів. Все ж таки краще, ніж жувати ту хімію.
-Буває таке, що на тренуваннях знервуєшся і потім вночі сниться спорт?
-О, це проблема майже кожного спортсмена. Ми ж тренуємося чи не щодня, і це вже тисне на психіку. А якщо у мене з’являються якісь проблеми в техніці, то буває я цілий день думаю про те, як її подолати. Мене нічого більше не цікавить, концентруюся лише на проблемі. Краще, зрозуміло, вийти з того стану, заспокоїтись. Дехто для розслаблення дивиться телевізор. А мені допомагають релаксувати книги. Я на кілька годин «потопаю» у класиці світової літератури.
-Серед веслувальників бувають «закулісні ігри»?
-У нас, в професійних спортсменів, таких «ігор» точно не має. Усі дорожать своїм не заплямованим іменем. Перемога здобувається лише в чесній боротьбі. До речі, ми конкуренти тільки на воді, а у вільний час, не залежно від національності і віросповідання, – друзі.
-Як допомагає під час змагань підтримка великої кількості людей, вболівальників?
-На жаль, наш вид спорту не такий популярний, як, наприклад футбол. За нас вболівають лише рідні, друзі і тренери. Буває, навіть шкода. Адже ми викладаємося часом більше, ніж футболісти. Через таку непопулярність ми і грошей менше отримуємо. Але підтримка справді дуже важлива. Ми перемагаємо, насамперед, для людей.
-Чи є якісь забобони у спортсменів?
-Так. Спортсмени – одна із найзабобонніших професій. Прикмети різні – є погані, а є добрі. Погані для усіх однакові: чорна кішка перед змаганнями, чи якщо вдень змагань щось не клеїться, то і змагання пройдуть погано.
А хороші кожен має для себе індивідуальні. Колись перед стартом мені на руку сіло сонечко і я виграв. Відтоді сонечко перед змаганнями - для мене добрий знак.
- Своє сімейне життя вже влаштував?
- Яке там сімейне життя. По-перше, немає житла. Я ж не можу привести дружину в квартиру до батьків. А по-друге, дівчини ще не маю. Часу для гулянок, побачень та дискотек не вистачає. З одного змагання їду відразу на інше.
- У майбутньому плануєш продовжити службу в Збройних Силах?
-Поки що – це найкраща перспектива. Під час служби я здобув вищу освіту в Рівненському економіко-гуманітарному університеті. Можу працювати вчителем фізкультури, масажистом, реабілітологом. Звичайно, влаштуватися на роботу професіоналу – не проблема. Але цивільний спортсмен отримує трохи менше ніж військовий.
-Дякую за розмову, бажаю, щоб тобі завжди зустрічалося сонечко.
Старший лейтенант Олександр ГАЙН,
Західний регіональний медіа-центр МО України
На фото: Руслан Джалілов (попереду) і Петро Крук (позаду) під час змагання.
Коментарі (Без коментарів)
Ця новина усе ще не має коментарів
Додати коментар